сучасні проблеми та перспективи

      Населення, його соціальне самопочуття та розвиток є визначальною ознакою суспільства, основою могутності держави. Тому демографічна сфера завжди є об'єктом пильної уваги політиків та громадськості. В Україні сучасна демогра-фічна ситуація викликає занепокоєння. Скорочення чисельності населення, зниження тривалості життя і народжуваності, від'ємне сальдо міграції стали характерними ознаками демографічної ситуації дев'яностих років.
     Причини цього мають історичне коріння і накопичувалися протягом тривалого часу. За оцінками експертів, перша та друга світові війни, три голодомори (1921, 1932-1933, 1947 рр.), форсована індустріалізація, примусова колективізація, масові репресії 30-50-х рр., Чорнобильська катастрофа, затяжна системна криза 90-х рр. вкрай негативно вплинули на нормальний процес демографічної трансформації, призвели до помітних деформацій складу населення, передчасної смерті близько 16 млн. осіб. У поєднанні зі зниженням народжуваності ще в 60-х рр. це обумовило вичерпання демографічного потенціалу, що врешті-решт призвело до високого рівня старіння і депопуляції.
     На відміну від економічно розвинених держав в Україні (як і в колишньому СРСР) з кінця 60-х рр. тривалість життя населення зазнавала хвилеподібних змін - періоди зниження смертності змінювалися її зростанням.
     На якісний склад населення негативно вплинули міграційні процеси. Хоча впродовж 70-80-х рр. сальдо обміну населення України з іншими республіками СРСР не перевищувало 100 тис. осіб на рік, але той факт, що виїжджали на роботу в регіони Сибіру, Далекого Сходу, Крайньої Півночі тощо молоді люди, а поверталися переважно пенсіонери - істотно посилював процес старіння. Внаслідок постійного відбору фахівців і їхньої концентрації в столиці Союзу знижувався професійний та освітній потенціал України.
     Зазначені процеси розвивалися і впродовж 90-х рр. Йдеться про бурхливі міграційні процеси, викликані розпадом єдиної держави і появою можливостей вільного переміщення населення у межах і за межі території країни; зниження народжуваності внаслідок передусім економічних і соціопсихологічних чинників; зростання смертності населення працездатного віку при стагнації показників у післяпрацездатному віці і зниженні у допрацездатному. Проте, починаючи з 2001 р., зростає середня тривалість життя.
     Водночас, оцінюючи характер демографічних зрушень, що відбулися у міжпереписний період (від 12 січня 1989 р. - дати останнього Всесоюзного перепису населення до 5 грудня 2001 р. - дати першого Всеукраїнського перепису), важливо враховувати суттєві структурні зрушення: зростання частки осіб похилого віку і зменшення активної репродуктивної та працездатної частки у складі населення, що є загальною демографічною тенденцією розвинених країн. Це знижує загальний коефіцієнт народжуваності і збільшує коефіцієнт смертності населення.
     Перелічені фактори у своїй сукупності визначають особливу складність демографічної ситуації в Україні.
     Таким чином перед Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України стоїть завдання опрацювати та затвердити вже у поточному році Комплексну програму активізації національної демографічної політики до 2025 р. Реалізація цієї програми має стати визначальним пріоритетом діяльності органів виконавчої та законодавчої влади як у центрі, так і на місцях. Особливо важливим є підвищення рівня наукових досліджень з актуальних проблем демографічної політики, їх кваліфіковане інформаційне забезпечення. Поряд із створенням необхідних економічних умов слід сконцентрувати зусилля на включенні демографічних пріоритетів (вітальних, репродуктивних, міграційних) до духовної сфери суспільства. У ранг державної політики потрібно поставити проблему популяризації здорового способу життя, трансформації відповідних культурних настанов.

     1. Динаміка чисельності та складу населення

     За період між двома переписами загальна кількість населення України скоротилася на 3291,2 тис. осіб, або на 6,3% (з 51706,7 тис. до 48415,5 тис. осіб). Найбільша чисельність населення в Україні фіксувалася на початку 1993 р. - 52244,1 тис. осіб. Від того часу і до 5 грудня 2001 р. демографічні втрати склали 3787,0 тис. осіб; 72% цих втрат становить природне зменшення населення.

     Загальна чисельність населення, тис. осіб на початок року

     

     За даними переписів, з 1989 до 2001 р. частка міських жителів майже не змінилася, понад дві третини населення України проживає у міських населених пунктах. До найбільш урбанізованих реґіонів належать Донеччина (90%), Луганщина (86%) та Дніпропетровщина (83%). Низький ступінь урбанізації (менше 50%) притаманний Вінницькій, Рівненській, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областям (в останній питома вага міського населення менше 40%).
     Поліпшилася статева структура сільського населення (якщо у 1989 р. на 1000 жінок припадало 830 чоловіків, то у 2001 р. - 869). Натомість через міграційний відплив молоді погіршилося співвідношення чоловіків і жінок серед городян, в результаті чого зміни статевої структури всього населення виявилися мінімальними: у 1989 р. на 1000 жінок припадало 860 чоловіків, а в 2001 р. - 863.
     У складі населення спостерігається яскраво виражена перевага двох етносів: 37,5 млн. осіб (77,8%) є українцями і 8,3 млн. (17,3%) - росіянами. Протягом міжпереписного періоду кількість українців дещо зросла, натомість кількість етнічних росіян зменшилася на чверть. Євреї, втративши майже чотири п'ятих свого складу, перемістилися з третього місця за чисельністю серед етнічних груп України на десяте. В цілому ж перепис 2001 р. зафіксував представників більш як 130 етносів. У межах України знаходяться основні реґіони проживання кримських татар, караїмів, кримчаків і частково гагаузів.
     Вперше після другої світової війни в Україні відбулося зростання питомої ваги осіб, для яких українська мова є рідною, тобто відбувся перелом тенденції руси-фікації населення. Українську мову вважають рідною 67,5% населення, для 29,6% рідною є російська, для 2,9% - інші мови. У сільській місцевості частка україномовного населення становить 85,8% (російськомовного - 9,5%), у міських поселеннях відповідно 58,5% і 39,5%. Лише чотири з двадцяти семи реґіонів переважно російськомовні (Севастополь, Крим, Донеччина та Луганщина), у трьох реґіонах (Запо-різька, Одеська та Харківська області) кількість осіб із рідною українською та російською мовами приблизно однакова, понад дві третини населення решти двадцяти реґіонів вважають рідною українську мову.
     Основним фактором етнічних трансформацій стали міграційні процеси та зміни самосвідомості - якщо за радянського періоду частина українців (як і багатьох інших народів) відносила себе до росіян, то нині вони усвідомлюють себе представниками основного етносу незалежної України.
     Українці переважають в усіх реґіонах, крім Севастополя та АР Крим, де найчи-сленнішою етнічною групою є росіяни (відповідно 71,6% та 58,3%). Майже в усіх інших реґіонах росіяни посідають друге місце за чисельністю і лише у двох - четверте: на Закарпатті (після українців, угорців і румун) та на Буковині (після українців, румун і молдован). Висока питома вага росіян спостерігається також у Донбасі (38-39%), в інших східних та південних реґіонах, на Сумщині (Путивльський район). Найбільш етнічно строкаті реґіони України - Чернівецька, Одеська, Закарпатська області та Автономна Республіка Крим. Сумарна питома вага всіх етносів, крім росіян та українців, тут становить 16-21% (в інших реґіонах не перевищує 6%).

     2. Густота та розміщення населення територією країни

     Україна належить до держав з високою густотою населення - 80 осіб на 1 кв. км. Більші показники спостерігаються у східних індустріальних реґіонах (у Донецькій області - 183 особи на 1 км2), менші - у північних та південних областях (на Чернігівщині - 39 осіб на 1 км2).
     В Україні налічується 454 міста, 889 селищ міського типу та 28619 сільських населених пунктів, 46 міст належать до великих, тобто мають чисельність населення 100 тис. чол. і більше (крім того ще 5 міст досягали 100-тисячного рубежу протягом 90-х років). У великих містах проживає 38,3% всього, або 56,9% міського населення. Половина великих міст зосереджена в східних індустріальних реґіонах (7 - у Донецькій області, 5 - у Дніпропетровській, 4 - у Луганській, 3 - у Запорізькій) і в Криму (3 - у складі Автономної Республіки Крим, а також Севастополь). В Україні нараховується 5 міст-мільйонерів - Київ (2611 тис. чол.), Харків (1470 тис.), Дніпропетровськ (1065 тис.), Одеса (1029 тис.) та Донецьк (1016 тис.) і ще 4 крупних міста - Запоріжжя (815 тис. чол.), Львів (733 тис. чол.), Кривий Ріг (669 тис. чол.) та Миколаїв (514 тис. чол.).

     Розміщення населення України

     

     3. Зміни якісних характеристик населення

     3.1. Тенденції рівня освіти

     Рівень освіти населення в Україні є одним з найвищих серед країн Центральної та Східної Європи. За питомою вагою учнів серед населення 15-18 років Україна поступається з усіх країн тільки країнам Балтії та Угорщині. Зрушення впродовж міжпереписного періоду свідчать про істотне поліпшення освітнього складу населення. Істотно (на 26 %) зросла і чисельність випускників вузів, що дозволяє оптимістично оцінювати дальші зміни.

     Структура населення віком 25 років і старше за рівнем освіти, %

     

     Більш освіченим є міське населення, яке значною мірою поповнюється за рахунок навчальної та післянавчальної міграції сільської молоді. Так, питома вага осіб з вищою (включаючи базову та початкову вищу) освітою серед міського населення становить 37,9% (у 1989 р. - 34,5%), а серед сільського - 17,7% (у 1989 р. - 13,3%). Натомість частка осіб, які не мають навіть повної загальної середньої освіти серед міського населення становить 26,7%, а серед сільського - 47,3% (у 1989 р. - 35,8 % та 60,4% відповідно).
     Від рівня освіти значною мірою залежать і доходи населення, а отже, і можливості задовольняти основні життєві потреби, зберігати здоров'я та життя, ухвалювати та реалізовувати рішення щодо репродуктивної та міграційної активності. Найвагоміший вплив має наявність повної вищої освіти.

     3.2. Зміни стану здоров'я

     Істотне зростання захворюваності населення обумовлене низкою соціально-економічних чинників, з одного боку, та зростанням у складі населення осіб похилого віку - з другого. Кількість уперше зареєстрованих хвороб (в розрахунку на 100000 населення) збільшилася: системи кровообігу - в 2,1 раза, новоутворень - на 29%, органів травлення - на 26%, інфекційних і паразитарних - на 13%, у т. ч. активного туберкульозу органів дихання - вдвічі. Майже троє з кожних чотирьох осіб, яким уперше в житті встановлено діагноз активного туберкульозу, - чолові-ки, 80% - особи працездатного віку. Дається взнаки Чорнобильська катастрофа. Тільки за 1996-2001 рр. кількість осіб, чия інвалідність пов'язана з її наслідками, зросла більше ніж в 1,6 раза і становить майже 100 тис. осіб.

     Загальна захворюваність населення, на 100 тис. осіб.

     

     За даними 2001 р., лише 60% населення вважаються умовно здоровими. Решту становлять інваліди та особи, які перебувають на диспансерному обліку.

     3.3. Поглиблення демографічного старіння

     Процес старіння населення є результатом передусім зниження народжуваності та збереження її впродовж тривалого періоду на рівні, що не забезпечує навіть простого відтворення поколінь. В економічно розвинених країнах до цього додається вплив зростання середньої тривалості життя населення. Істотною протидією старінню населення цих країн є міграція, оскільки приїжджає, в основному, молодь. В Україні ж, як і в більшості країн з перехідною економікою, міграція посилює вплив низької народжуваності, а помітного зростання середньої тривалості життя населення, особливо старшого віку, не спостерігається.
     Нині питома вага осіб у віці 60 років і старше в загальній чисельності населення становить 21,4% і є однією з найвищих у світі. Якщо вікова піраміда міського населення характеризується більш-менш рівномірним розподілом допрацездатних, працездатних і післяпрацездатних контингентів, то у віковій піраміді сільського населення чітко виділяються 2 групи - покоління людей, які народилися у період короткочасного піднесення народжуваності середини 80-х рр., і покоління народжених у середині 30-х рр. Вища порівняно з міським населенням частка дітей серед селян дає підстави сподіватися на деяке омолодження сільського населення у майбутньому.

     Старіння населення України в 2001 році

     

     Найбільш "старим" (частка осіб віком 60 років і старше в загальній кількості населення перевищує 24%) є населення Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей. До другої групи (частка складає 22,9-24 %) уві-йшли Донецька, Житомирська, Кіровоградська, Луганська та Хмельницька області. До третьої групи (21,7-22,9 %) належать Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Тернопільська, Харківська області. До четвертої групи віднесено Автономну Республіку Крим, Волинську, Івано-Франківську, Одеську, Миколаївську, Херсонську, Львівську, Чернівецьку області та м. Севастополь (рівень старіння складає 19,3-21,7%). Найбільш "молодим" (частка старших осіб складає 15,5-19,3%) є населення Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва. Але якщо демографічна молодість західних реґіонів обумовлена відносно високою народжуваністю, то в Києві основним чинником є постійний міграційний приплив молоді.

     4. Характеристика природного руху

     4.1. Процес депопуляції

     Загалом перевищення кількості померлих над кількістю народжених характерно для багатьох країн світу. Зокрема, у 2001 р. в Європі депопуляцією було охоплено 17 країн, нульовий рівень природного приросту населення мали 5 країн. Багато країн перебувають на межі переходу до "нульового приросту". В Україні впродовж 90-х рр. спостерігалося перевищення смертності над народжуваністю. Внаслідок цього чисельність населення скоротилася на 2880,7 тис. осіб.
     Інтенсивність природного зменшення сільського населення значно вища, ніж міського. У 2001 р. при загальному природному зменшенні населення України на 7,6% у містах воно становило 6,5, а в селах - 9,8%. У містах більші масштаби природного скорочення характерні для чоловіків, а в селах - для жінок.

     Загальні коефіцієнти народжуваності та смертності населення, %

     

     4.2. Падіння народжуваності

     Загальна чисельність народжених зменшилася з 691,0 тис. у 1989 р. до 390,7 тис. у 2002 р. (у містах відповідно з 471,1 тис. до 248,9 тис., у селах - з 219,9 тис. до 141,8 тис.). Загальний коефіцієнт народжуваності знизився з 13,3% у 1989 р. до 8,1% у 2002 р. (у містах з 13,6% до 7,7, в селах - з 12,9% до 9,0).
     Переважна більшість дітей (82,6% у 2001році) народжуються жінками віком до 30 років. Через зниження показників шлюбності населення і поширення незареєстрованих шлюбів (шлюбів де-факто) зростає частка дітей, народжених жінками, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. У 1989-2001 рр. вона зросла на 66,7% і становила 18%, причому якщо в 1989-1992 рр. ця частка була вищою в селах, то з 1993 р. - у містах.
     Сумарний коефіцієнт народжуваності (кількість дітей, народжених однією жінкою впродовж всього життя) зменшився з 1,9 в 1989 р. до 1,1 у 2001 р. (у т.ч. у міських поселеннях - з 1,8 до 0,9, тобто удвічі, у сільських - з 2,4 до 1,4). Більшість шлюбних пар обмежуються однією дитиною.

     Сумарний коефіцієнт народжуваності

     

     За сумарним коефіцієнтом народжуваності області України чітко розподіляються на 3 групи: східні - з найнижчими показниками (коефіцієнт - менше 1 дитини: Донецька, Луганська, Харківська, Дніпропетровська та Запорізька області), західні - з відносно високими показниками (1,3-1,6) та інші області - з коефіцієнтом від 1 до 1,3. Проте у західних областях рівень вичерпаної плідності помітно вищий, ніж в інших реґіонах України і значно нижчий за межу простого відтворення населення (2,2-2,3). Лише в селах Волинської і Рівненської областей рівень народжуваності ще близький до зазначеної межі і становить 2-2,1. При цьому спостерігається майже зворотна залежність між сумарними коефіцієнтами народжуваності та показниками поширення абортів.

     Народжуваність в Україні, у 2001

     

     Причини падіння народжуваності не можна зводити лише до економічних негараздів, хоча вони, безумовно, відіграють свою роль. Узагальнення існуючих чинників зниження народжуваності дає підстави виокремити такі групи: економічні, соціальні, психологічні, фізіологічні. Задоволення потреби в дітях, у материнстві і батьківстві конкурує з низкою інших потреб, тим простіших, чим нижчий рівень життя. Якщо заможні верстви населення так чи інакше оцінюють витрати часу та грошей на забезпечення майбутнім дітям необхідного фізичного, розумового розвитку та професійної підготовки і порівнюють їх із задоволенням власних потреб у розвитку та дозвіллі, то бідні враховують майже елементарні потреби в їжі, одязі, житлі. Не слід очікувати, що з підвищенням рівня життя автоматично зросте і народжуваність. Якби зв'язок був таким простим, не відбулося б істотного скорочення народжуваності в економічно розвинених країнах.

     4.3. Тенденції смертності і тривалості життя населення

     Хоча з 2000 р. відбувся певний злам тенденцій смертності, кількість померлих у 2002 р. все ще вища, ніж у 1989. Вирішальний вплив на ці процеси здійснює динаміка смертності чоловіків (52,3% загальних змін), у т.ч. городян - 33,8% і селян - 18,5%. Вплив змін смертності жінок виявився значно меншим - 28,4%. Структурні зрушення, головним чином старіння населення, обумовили 19,3% загальних змін.
     Аналіз впливу процесу урбанізації на динаміку кількості померлих свідчить про помітнішу роль коливань смертності міського населення (вони обумовили 50% загальних змін).

     Кількість померлих, тис. осіб

     

     За причинами смерті структура смертності має такий вигляд: головні втрати пов'язані з хворобами системи кровообігу, новоутвореннями, зовнішніми причинами, хворобами органів дихання. Проте від кожної з цих причин населення України вмирає на кілька років раніше, ніж населення в економічно розвинених країнах.
     Своєрідним індикатором адаптації населення до нових соціально-економічних умов буття є смертність від зовнішніх дій. Її показники збільшилися майже у півтора раза, у т.ч. від самогубств - на третину, а від убивств - на три чверті. Натомість спостерігається помітне зниження кількості летальних випадків, пов'язаних з транспортом - майже вдвічі, і пов'язаних з виробництвом - на три чверті. Передусім жертвами зовнішніх дій стають чоловіки (їхня смертність від зазначених

     Середня очікувана тривалість життя при народженні, років

     

     причин майже вп'ятеро вища порівняно з жінками) та мешканці міських поселень.
     Труднощі процесу адаптації відбилися і на зростанні так званої соціально детермінованої смертності, пов'язаної зі зловживанням алкоголю та тютюну, туберкульозом, ВІЛ\СНІДом та самогубствами.
     Динаміка повікової смертності певною мірою відбиває реакцію населення різних вікових груп на посилення тиску економічних, соціальних та інших негараздів, пов'язаних із трансформаційними перетвореннями.

     Коефіцієнти смертності немовлят, %

     

     Смертність немовлят впродовж другої половини 90-х рр. систематично зменшуючись, у 2002 р. була на 18% нижче, ніж у 1990 р. Основною причиною позитивних змін стало поліпшення охорони здоров'я дитинства.
     Найгострішою демографічною проблемою України є неухильне і поки що
     неподолане зростання смертності населення працездатного віку. Протягом 1989-2001 рр. імовірність прожити повністю весь працездатний вік скоротилася з 81% до 74%, у т.ч. для чоловіків з 73% до 63%. Спостерігається майже подвійне зростання надлишкових смертей 40-річних чоловіків від нещасних випадків, отруєнь і травм, від хвороб системи кровообігу, органів дихання і травлення, які зазвичай асоціюються з фізіологічним старінням. Показники смертності цього контингенту є найрухливішими і саме вони визначають динаміку середньої тривалості життя населення.

     Смертність населення, 2001

     

     Для України характерні істотні розбіжності смертності населення, за якими реґіони країни можна об'єднати у три групи. До першої (з найсприятливішими показниками) належать Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Терно-пільська, Хмельницька, Чернівецька області та м. Київ.
     Друга група складається переважно з областей центральної частини України: Вінницької, Волинської, Житомирської, Запорізької, Київської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Харківської, Черкаської. Сюди ж належить також Автономна Республіка Крим. Для другої групи характерні середні показники смертності та тривалості життя населення.
     У більшості областей півдня і сходу України (третя група - Дніпропетровська, Донецька, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Херсонська, Чернігівська області) параметри режиму смертності є вкрай несприятливими. Тут середня очікувана тривалість життя при народженні на 1,47 року нижча, ніж загалом в Україні; відмінності цього показника за статтю найвідчутніші; а частка тих, хто доживає до старості - найменша. Крім того, у 6 областях третьої групи, за винятком Дніпропетровської та Одеської, зберігається тенденція до зниження тривалості життя при народженні.
     Особливістю сучасної просторової динаміки тривалості життя в Україні є перерозподіл меж традиційних демографічних зон у широтному напрямку: поступове нівелювання відмінностей у напрямку "схід-захід" та їхнє збільшення у напрямку "північ-південь".

     5. Міграційні процеси

     Протягом останнього десятиліття міграційні процеси відбувалися за нових географічних, правових та економічних умов, пов'язаних з виникненням нових незалежних держав, ринковими реформами, входженням України до міжнародної системи обміну населенням. Істотно зменшилася кількість мігруючого населення (якщо наприкінці 80-х р. цей показник становив 3,9 млн., то нині - 1,6 млн.), змінилася його структура. Раніше більшість мігрантів становила молодь, яка абсолютно переважала у навчальній та трудовій міграції, переїздах у зв'язку зі службою в армії. Вищою була частка чоловіків. Нині переїзди набули переважно сімейного характеру, збільшився середній вік мігрантів, статевий склад став більш рівномірним.
     Понад половину всіх переїздів здійснюється всередині реґіонів України і близько третини - між ними, загальна міграційна інтенсивність збільшується у напрямку із заходу на схід. Найпотужнішими є міграційні потоки між сусідніми областями. Основним реципієнтом у міжрегіональному обміні населенням є м. Київ, причому його міграційний приріст збільшується: якщо у 1995 р. він становив 4,1 тис. осіб, то у 2001 р. - 15,4 тис. осіб. Позитивне сальдо міжрегіональних міграцій спостерігається також на Харківщині, Дніпропетровщині та у м.Севастополі. Змінився характер міграційного обміну між містами та селами. На відміну від попередніх десятиріч потужний відплив сільського населення значно зменшився.
     Істотно скоротилися зовнішні міграції. Основним партнером в обміні населенням для України залишається реґіон СНД, передусім Росія. Проте бурхливі переміщення початку 90-х рр., що характеризувалися масовою репатріацією, поверненням депортованих, припливом біженців з "гарячих точок", змінилися в цілому паритетною міграцією, обсяги якої у 2001 р. були у сім разів меншими, ніж на початку минулого десятиріччя.
     Вирішальним для міграційного зменшення населення стає від'їзд за межі колишнього СРСР. Основною його ознакою є "відплив мізків" - майже чверть вибулих мають вищу освіту, що на третину більше, ніж серед емігрантів до країн СНД та Балтії. Більшим є також відсоток осіб працездатного віку, тобто найактивніших у репродуктивному та економічному відношенні. Тому обумовлені еміграцією опосередковані демографічні втрати (через підвищення рівня старіння, зменшення чисельності народжених та природного приросту) значно перевищують прямі. Поступово цей напрям еміграції втрачає етнічне забарвлення. Якщо на початку
     90-х р. євреї становили 61,2% емігрантів, то 2001 р. - лише 18,1%, натомість 49,2% - українці, 16,8% - росіяни.

     Приріст (зменшення) чисельності населення за рахунок міграції між Україною та країнами СНД і Балтії, осіб

     

     Основними центрами тяжіння залишаються Ізраїль, Німеччина, США. Зростання еміграції до Німеччини (9,8 тис. осіб у 1995 р., 11,5 тис. осіб у 2001 р.) відбувається на тлі зниження ролі Ізраїлю і загального зменшення обсягів виїзду за межі колишнього СРСР (у 2001 р. виїхало 36,5 тис. осіб, що вдвічі менше, ніж у 1991 р.). Крім вичерпання ресурсів етнічної еміграції, обмежувальної політики країн в'їзду, така ситуація обумовлена також здійсненням права на вільне пересування, що створило можливість досягти основної мети еміграції - підвищення доходів через тимчасові заробітчанські поїздки за кордон. За експертними оцінками, у 2001 р. за межами України працювало щонайменше 1 млн. українських громадян, хоча за сприяння офіційних українських посередницьких структур за кордоном було працевлаштовано лише 36,3 тис. Більшість виїжджають за туристичними чи приватними візами, працюють без необхідних дозволів та контрактів, що часто призводить до серйозних порушень їхніх прав.
     Імміграція в Україну з-за меж колишнього СРСР обмежується приблизно 5 тис. осіб на рік. у 2001 р. в Україні навчалися 22,6 тис. іноземних студентів, що на третину менше, ніж 10 років тому; працювало 3,5 тис. іноземців; з'явилися біженці - 3 тис. осіб переважно афганці та інші з 48 країн світу. Притулок в Україні отримали також понад 3 тис. жертв воєнного конфлікту з Абхазії.
     Територія країни активно використовувалася для незаконного переправлення людей з деяких азіатських та африканських країн до Західної Європи. Завдяки цілеспрямованим заходам забезпечення охорони кордону, передусім на його північно-східній ділянці, удосконаленню візового контролю цей негативний процес вдалося припинити. Кількість затриманих на державному кордоні України значно скоротилася і становила 5422 осіб у 2000 р., 4621 осіб - у 2001 р., 2059 осіб - за 10 місяців 2002 р. проти 14546 осіб у 1999 р.).
     Таким чином, Україна залишається майже не привабливою для іммігрантів, продовжує відігравати в міжнародному обміні населенням роль країни-донора.

     6. Демографічні перспективи України

     6.1. Очікувані тенденції народжуваності

     Загальноєвропейські тенденції народжуваності не дають підстав очікувати істотного збільшення сумарних коефіцієнтів народжуваності впродовж наступних 10-15 років. Втрати ненародженими внаслідок епідемії ВІЛ\СНІДу протягом 2003-2010 рр. можуть становити 100-200 тис. У зв'язку з тим, що негативні тенденції у динаміці народжуваності посилюються, ці втрати матимуть суттєвий вплив на формування молодих поколінь. Тільки після 2015 р. за умов зміни репродуктивних настанов можна розраховувати на підвищення цього показника до 1,35-1,45 у розрахунку на одну жінку. Слід підкреслити, що і такий варіант розвитку не забезпечуватиме навіть просте заміщення поколінь.

     Прогноз сумарного коефіцієнта народжуваності

     

     Кризовий стан дітородної активності населення даватиметься взнаки протягом життя багатьох поколінь на рівні не лише сім'ї, а й усього суспільства (навіть якщо цей процес і припиниться). Як наслідок, у майбутньому спостерігатиметься хвилеподібна динаміка чисельності населення і його вікових контингентів, що може перетворитися на відчутну перепону в досягненні сталого розвитку країни.

     6.2. Очікувані тенденції смертності

     Хвилеподібний характер тенденцій смертності в Україні впродовж принаймні найближчих 25 років, значні резерви зниження смертності у допрацездатних і особливо працездатних вікових групах, адаптація населення до нових соціально-економічних умов, подолання затяжної економічної кризи, успіхи медицини в лікуванні широкого кола захворювань дають підстави розраховувати на зниження ймовірності смерті: прискорене зниження - смертності немовлят (до 7,5-8%) і дітей раннього віку, вельми помірне - жінок 16-60 років (імовірність померти, не доживши до 60 років, для 16-річних дівчат скоротиться до 7-8%) і населення старше 60 років. Найбільші зрушення (як і протягом останніх 50 років) очікуються у смертності чоловіків працездатного віку. Передбачається, що імовірність померти не доживши до 60 років для 16-річних юнаків у 2026 р. становитиме 16-21%. Практично смертність саме цього контингенту визначатиме загальний характер тенденцій смертності та тривалості життя населення України.
     Кризовий стан дітородної активності населення даватиметься взнаки протягом життя багатьох поколінь на рівні не лише сім'ї, а й усього суспільства (навіть якщо цей процес і припиниться). Як наслідок, у майбутньому спостерігатиметься хвилеподібна динаміка чисельності населення і його вікових контингентів, що може перетворитися на відчутну перепону в досягненні сталого розвитку країни.

     6.2. Очікувані тенденції смертності

     Хвилеподібний характер тенденцій смертності в Україні впродовж принаймні найближчих 25 років, значні резерви зниження смертності у допрацездатних і особливо працездатних вікових групах, адаптація населення до нових соціально-економічних умов, подолання затяжної економічної кризи, успіхи медицини в лікуванні широкого кола захворювань дають підстави розраховувати на зниження ймовірності смерті: прискорене зниження - смертності немовлят (до 7,5-8%) і дітей раннього віку, вельми помірне - жінок 16-60 років (імовірність померти, не доживши до 60 років, для 16-річних дівчат скоротиться до 7-8%) і населення старше 60 років. Найбільші зрушення (як і протягом останніх 50 років) очікуються у смертності чоловіків працездатного віку. Передбачається, що імовірність померти не доживши до 60 років для 16-річних юнаків у 2026 р. становитиме 16-21%. Практично смертність саме цього контингенту визначатиме загальний характер тенденцій смертності та тривалості життя населення України.

     Прогноз середньої очікуваної тривалості життя при народженні, років

     За умови бездіяльності держави у сфері економічного забезпечення відтворення населення, відсутності належного розвитку систем охорони здоров'я, освіти, культури поширюватимуться особливо серед молоді наркоманія, алкоголізм, туберкульоз, ВІЛ\СНІД, венеричні та інші інфекційні захворювання. Смертність впродовж певного періоду коливатиметься у межах сучасного рівня. За таких умов до 2026 р. Україна неістотно перевищить ті показники тривалості життя населення, яких вже було досягнуто у середині 80-х років.

     Прогноз основних параметрів режиму смертності населення України до 2026 р.

     

     6.3. Очікувані тенденції міграцій населення

     Згідно з песимістичним прогнозом за умови збереження наявних тенденцій со-ціально-економічного розвитку України кількість іммігрантів з пострадянських країн залишатиметься сталою, як і масштаби виїзду до цих держав. Виїзд до Росії та Білорусі дещо зростатиме. Загальне сальдо міграцій населення стабілізується на рівні близькому до сучасного.

     Прогноз сальдо міграцій населення, тис. Осіб

     

     За оптимістичним варіантом прогнозу, протягом 2005-2015 рр. можлива інтенсифікація повернення етнічних українців та раніше депортованих за національною ознакою з країн колишнього СРСР. Щорічна кількість вибулих до економічно розвинених країн поступово зменшуватиметься, по-перше, через вичерпання етнічної складової цього потоку; по-друге, внаслідок пом'якшення дії чинників, які стимулюють від'їзд; по-третє, завдяки розширенню можливостей здійснення зворотної трудової міграції до цих країн без зміни місця проживання. Підвищення рівня життя населення зробить Україну привабливою для мігрантів з різних регіонів світу. Сумарна кількість прибулих до України перевищить чисельність вибулих уже всередині цього десятиліття. Позитивне сальдо міграцій населення постійно зростатиме і досягне 55-60 тис. осіб у 2026 р., а коефіцієнт інтенсивності міграцій зросте з теперішніх 2,8 до 3,0-3,8%.

     6.4. Прогноз чисельності та складу населення

     Вичерпання потенціалу демографічного зростання України визначає неможливість найближчим часом не лише розширеного, а й простого відтворення населення. Навіть за умови збільшення народжуваності до найвищого в сучасній Європі рівня (2 дитини на жінку) і зменшення смертності до найнижчого у світі рівня (середня очікувана тривалість життя при народженні - 80 років) протягом найближчого десятиліття чисельність населення України неухильно скорочуватиметься.

     Прогноз чисельності населення, тис.осіб

     

     Основні параметри демографічного прогнозу, тис. осіб на початок року

     

     За оптимістичним варіантом прогнозу до