А с сосками мужчины все же очевидно,как белый день! Что я помню из детства, когда у меня еще и намека не было на грудь... когда я выбегала на улицу (в деревне) и чувствовала например холод, то первым,что сжималось в моем организме - это соски)) далее сигнал передается от нервных окончаний в мозг, так как в соске целый пучок этих самых окончаний. Ежели жарко, то опять же сигнал в мозг,и тело расслабляется... так что у мужчин это в первую очередь терморегуляция, в самих же грудных железах находится и лимфатическая система - иммунитет. Ничего не бывает зря!! Ну тем более у мужчины!
нашла несколько грубых ошибок, увы надо переснять- не заметила при сьемке и монтаже. Водородные связи наоборот. И При обьяснении как пользоваться таблцей генетичесокго кода говорится одно и пишется и оказывается другое. Не А, а У
19.Нетрадиційні
й відновляти источники, що, енергії. Проблеми й перспективи їхнього
використання. Енергетичний потенціал України. До основних
НПДЕ ставляться: енергія сонця, вітру, тепла Землі (наприклад,
парогідротермічна), біомаси (органічні відходи в господарській
діяльності людини, енергетичні плантації), океанів і морів (наприклад,
припливів і відливів, температурного градієнта), нетрадиційні види
гідроенергетики (малих рік, гідроакумулюючих систем), а також вторинні
енергетичні ресурси (теплові відходи промислових і сільськогосподарських
підприємств). За деякими оцінками сумарний потенційний внесок всіх НПДЕ
у світовий енергетичний баланс уже до 2000 р. повинен скласти більше
10%. Очікується, що об'єм використання окремих видів НПДЕ розподілиться в
такий спосіб (у млн. т.у.т.): сонячна енергія (на гаряче водопостачання
й опалення) - 36; геотермальна енергія - 29; енергія вітру - 7; енергія
біомаси - 7; інші види енергії - 7; усього - 86 млн. т.у.т. Необхідність і можливість розвитку в Україні НПДЕ обумовлені наступними причинами: • дефіцитом традиційних для України ТЕР;
• дисбалансом у розвитку енергетичного комплексу України,
орієнтованого, по-перше, на централізоване електро- і теплопостачання й,
по-друге, на значне (понад 40%) виробництво енергії на АЕС при
фактичній відсутності виробництв по одержанню ядерного палива,
утилізації й переробці відходів, а також виробництв по створенню й
модернізації встаткування діючих АЕС (ядерних реакторів, казанового
встаткування й т.д.); • наявністю науково-технічної й
промислової бази, придатної для виробництва практично всіх видів
устаткування нетрадиційної енергетики; • сприятливими клімато-метеорологічними умовами для використання основних видів НПДЕ.
Виходячи з географічних, науково-економічних й екологічних факторів,
для України доцільно розглядати використані таких НПДЕ, як енергія
сонця, вітру, біомаси, малих рік, геотермальна енергія (табл. 7.3).
Використання енергії поновлюваних джерел дозволить знизити споживання
дефіцитних для України нафтопродуктів на 5-6%, у тому числі за рахунок
використання геліоресурсів - на 1,7%, вітроенергії - на 2,8%,
геотермальної енергії - на 0,1%, біогаза - на 0,2%, гідроенергії рік -
на 0,9% (більших - на 0,6% , малих - на 0,3%). В Україні,
незважаючи на сформовану в останні роки тенденцію скорочення загального
техногенного навантаження на навколишнє природне середовище, сумарні
надходження в атмосферу, водні й земельні ресурси забруднюючих речовин
досить високі й становлять до 900 млн. т у рік. По оцінках
Міжнародного інституту менеджменту навколишнього середовища (Швейцарія),
якщо до 1989 р. розміри щорічних втрат України від погіршення
середовища перебування склали 15-20% валового національного доходу, то
до 1995 р. у зв'язку зі зниженням останнього вони досягли більше 35% і
стали самими великими у світі. Питоме забруднення на одиницю території
України найбільше в Європі. Зони екологічного нещастя займають більше
15% всієї території України: це Донбас, Кривбасі, Придніпров'я,
Північний Крим, Чорнобильська зона, окремі ділянки узбережжя Чорного й
Азовського морів. На території України можна виділити три
екологічні зони (Донецко-Придніпровську, Південну й Південно-Західну),
що істотно виділяються по антропогенних сумарних навантаженнях на
повітряний басейн. Максимальна кількість викидів в атмосферу, що створює
навантаження на одиницю площі (~ 35 т/км2 у рік), характерно для Донецько-Придніпровської зони. У самій Донецькій області цей показник становить ПО т/км2 у рік. У Південній і Південно-Західній зонах — відповідно, 7,1 й 7,8 т/км2 у рік.
Із загальної маси викидів в атмосферне повітря, що становить порядку
20 млн. т речовин у рік, на частку підприємств енергетики України
доводиться до 53%. Усереднений хімічний склад викидів шкідливих речовин
по Україні становить: сірчистий ангідрид - 30%, окис вуглецю - 37%,
окисли азоту - 10%, вуглеводні сполуки - 8%, легкі органічні сполуки -
4%, інші - 11%.
20.Поняття екологічної безпеки.
Екологічна безпека поряд з ефективним функціонуванням засобів
захисту навколишнього природного середовища, забезпечується правовими,
організаційними, економічними й соціальними факторами.
21.Правове регулювання керування екологічною безпекою. Основними законодавчими актами, спрямованими на забезпечення екологічної безпеки, є:
"Закон України про охорону навколишнього природного середовища";
прийнятий 25.06.1991 р., зі змінами й доповненнями від 5.05.1993 р.,
6.03 1996 р., 19.11.1997 р., 5.03.1998 р.; "Закон України про охорону атмосферного повітря"; прийнятий 16.10.1992 р., зі змінами від 28.02.1995 р.; "Водний кодекс України"; прийнятий 6.06.1995 р.; "Земельний кодекс України"; прийнятий 18.12.1990 р., зі змінами й доповненнями від 13.03. й 26.12.1992 р., 5.05.1993 р.; "Кодекс України про надра"; прийнятий 27.07.1994 р.; "Лісовий кодекс України"; прийнятий 21.01.1994 р.
22.Адміністративні інструменти керування екологічною безпекою.
Відповідно до законодавства України керування екологічною безпекою
міст здійснюють обласні, міські й районні ради народних депутатів, їх
виконавчі й розпорядницькі органи (місцеві органи влади) і спеціально
вповноважені державні органи. До спеціально вповноважених державних органів відносять:
• органи по охороні навколишнього природного середовища й
використанню природних ресурсів (обласні керування екологічної безпеки,
міські й районні екологічні інспекції), що входять у систему
Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної
безпеки України; • міські й районні санітарно-епідеміологічні станції Міністерства охорони здоров'я України; • органи по використанню й охороні водних ресурсів Державного комітету України по водних ресурсах; • органи по використанню й охороні земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах; • органи геологічного контролю Державного комітету України по геології й використанню надр; • органи гірського нагляду Державного комітету України по нагляду за охороною праці; • лісову охорону Міністерства лісового господарства України. Місцеві органи влади в межах своєї компетенції: • дають згоду на розміщення на підвідомчій території підприємств й організацій; • затверджують проекти планування й забудови населених пунктів, їхні генеральні плани й схеми промислових вузлів; • видають і скасовують дозволу на спеціальне використання місцевих природних ресурсів; • організують розробку й затверджують місцеві екологічні програми; • затверджують ліміти викидів в атмосферу, скидань стічних вод і розміщення відходів; • організують збір, переробку, утилізацію й поховання промислових і побутових відходів;
• погоджують плани роботи підприємств й організацій по охороні
навколишнього природного середовища й використанню природних ресурсів; • організують вивчення навколишнього природного середовища;
• надають підприємствам, організаціям і громадянам інформацію про
стан навколишнього природного середовища й захворюваності населення; • здійснюють контроль за дотриманням природоохоронного законодавства;
• обмежують, припиняють або припиняють господарську діяльність
підприємств й організацій у випадках порушення ними природоохоронного
законодавства; • організують роботу з ліквідації екологічних наслідків аварій і стихійних лих.
Організаційні функції керування природокористуванням у міському
середовищі здійснюють відділи екології при міськвиконкомах. Звичайно
вони входять до складу керування по капітальному будівництву й
житлово-комунальному господарству.
23.Оцінка впливу на навколишнє середовище.
Оцінка впливу на навколишнє середовище проводиться у результаті
екологічного моніторингу — це система спостережень, збору, обробки,
передачі, зберігання й аналізу інформації про стан навколишнього
природного середовища, прогнозування її змін і розробки науково
обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських
рішень. У межах міської території ведуться спостереження за: • якістю атмосферного повітря й джерелами його забруднення; • рівнем впливу шкідливих фізичних і біологічних факторів; • гідрологічними й гідрохімічними характеристиками водних об'єктів; • якістю води джерел централізованого й нецентралізованого питного водопостачання;
• за скиданням стічних вод у міську каналізацію й поверхневі водні
об'єкти, впливом скидання стічних вод на стан водних об'єктів; • рівнем ґрунтових вод; • станом зелених насаджень у місті й у зеленій зоні навколо міської риси; • санітарним станом дворів, вулиць, площ й інших міських територій.
У результаті спостережень за забрудненням повітряного басейну
контролюється дотримання нормативів ГПВ промисловими підприємствами, а
також відповідність складу атмосферного повітря на зовнішній границі
санітарно-захисних зон й у житлових кварталах нормативам ГПК.
24. Керування екологічною безпекою: - Екологічна експертиза. - Екологічний моніторинг. Екологічний аудит.
Екологічна експертиза — це екологічне дослідження, аналіз й оцінка
результатів намічуваної або існуючої господарської діяльності, що робить
або може зробити негативний вплив на навколишнє природне середовище.
Екологічна експертиза спрямована на запобігання появи нових, обмеження
або ліквідацію існуючих негативних джерел впливу на навколишнє природне
середовище й здоров'я населення. У частині рішення екологічних проблем міста екологічній експертизі підлягають: • проекти генеральних планів населених пунктів і промислових вузлів, схем районного планування;
• техніко-економічні обґрунтування (ТЕО) і розрахунки (ТЕР), проекти
на будівництво й реконструкцію, розширення, технічне переозброєння
підприємств й інших об'єктів, які можуть негативно впливати на стан
навколишнього природного середовища; • діючі підприємства, інші об'єкти й комплекси, що представляють небезпеку для навколишнього природного середовища.
Оцінка впливу на навколишнє середовище проводится у результаті
екологічного моніторингу — це система спостережень, збору, обробки,
передачі, зберігання й аналізу інформації про стан навколишнього
природного середовища, прогнозування її змін і розробки науково
обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських
рішень. В останньому випадку, якщо ініціатором перевірки
природоохоронної діяльності підприємства є адміністрація самого
підприємства, така діяльність зветься екологічного аудита.
Всебічний комплексний аналіз й оцінка діяльності підприємств або
будь-якого іншого виду діяльності в області природокористування, що
робить вплив на стан навколишнього природного середовища й здоров'я
населення, одержали назву екологічного аудита. Екологічний аудит
організується з ініціативи керівника або власника об'єкта або виду
діяльності й носить характер екологічного самоконтролю або екологічної
самооцінки. Екологічний аудит виконується незалежно від державної
екологічної експертизи. Він проводиться спеціалізованими аудиторськими
організаціями, що мають відповідний кваліфікаційний сертифікат
(ліцензію). Висновки (результати) екологічного аудита є основою
для розробки перспективних екологічних програм, планів природоохоронних
заходів, формування напрямків екологічної політики.
25.Економічні інструменти природокористування й регулювання екологічної безпеки.
Економічні заходи, спрямовані на охорону навколишнього природного
середовища й раціональне використання природних ресурсів, включають: • визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
• установлення лімітів використання природних ресурсів, викидів в
атмосферне повітря, скидань стічних вод у водні об'єкти й розміщення
відходів; • установлення нормативів і розмірів зборів за
використання природних ресурсів, викиди забруднюючих речовин у
навколишнє природне середовище, розміщення відходів й інші види
шкідливого впливу; • збори за погіршення якості природних
ресурсів (зниження родючості ґрунтів, продуктивності лісів,
рибопродуктивності водних об'єктів і т.д.); • надання суб'єктам
підприємницької діяльності податкових, кредитних й інших пільг при
впровадженні ними енерго- і ресурсозберегаючих процесів, маловідходних і
безвідхідних технологій, розвитку нетрадиційних джерел енергії,
здійсненні інших ефективних заходів по охороні навколишнього природного
середовища й заощадженню природних й енергетичних ресурсів; • відшкодування збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства; • стимулювання діяльності по охороні навколишнього природного середовища й економії природних й енергетичних ресурсів.
Фінансування природоохоронних заходів здійснюється за рахунок
державного й місцевого бюджетів, засобів підприємств й організацій,
фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків
й інших засобів. Ліміти викидів і скидань забруднюючих речовин у
навколишнє природне середовище, розміщення відходів промислового,
будівельного й іншого виробництв, інших видів шкідливого впливу
встановлюються для кожного підприємства й іншого джерела забруднення
навколишнього природного середовища, а також для міста в цілому. Ліміти
встановлюються виходячи з умов дотримання екологічних нормативів якості
навколишнього природного середовища з обліком сформованої виробничої
інфраструктури й екологічної обстановки в кожнім конкретному місті.
Ліміти періодично переглядаються звичайно убік зменшення.
Нормативи зборів за використання природних ресурсів установлюються з
урахуванням їх якості, доступності, поширення, можливості поновлення,
комплексності, обсягів видобутку, місцезнаходження, можливості переробки
й утилізації відходів, інших факторів. Нормативи зборів за використання
природних ресурсів і за забруднення навколишнього природного середовища
є єдиними для всієї країни.
26.Основні міжнародні угоди в області охорони навколишнього середовища й раціонального природокористування.
Кіотським протоколом (КП) передбачені три "гнучких механізми", які
мають дати змогу Сторонам, скоротити витрати, пов'язані зі скороченням
викидів: 1. Спільне впровадження стосується проектів, які будуть
здійснюватись у країнах, внесених до додатка І. Концепція, коли
промислово розвинені країни виконують свої зобов'язання щодо зниження
викидів парникових газів шляхом одержання кредитів за інвестиції в
заходи, спрямовані на зниження викидів у країнах, що розвиваються, і в
країнах з перехідною економікою. 2. Механізм чистого розвитку
пов'язаний з проектами, здійснюваними в країнах, що не ввійшли до
додатка І, визначений У Кіотському протоколі (ст. 12) ринковий механізм
впровадження проектів між країною з розвиненою економікою і країною, що
розвивається, який забезпечує країну, що розвивається, фінансуванням і
технологіями для сталого розвитку та допомагає країні з розвиненою
економікою виконати зобов'язання щодо зниження викидів. Проекти
механізму чистого розвитку покликані надати сприяння країнам, не
внесеним до додатка І, щодо скорочення обсягів викидів і досягнення
стійкого розвитку. Кредит "сертифікованих скорочень викидів", отриманих
під час реалізації проектів механізму чистого розвитку, може бути
придбаний країнами, внесеними до додатка І, і доданий до їхньої
встановленої кількості. 3. Міжнародна торгівля квотами на викиди.
Програма економічного стимулювання, за якою джерелам певних забруднень
(найчастіше тих, що забруднюють атмосферу) надаються дозволи на викиди
певної кількості тонн забруднювачів. Уряд видає тільки обмежену
кількість дозволів, що відповідає бажаному рівню викидів. Власники цих
дозволів можуть, користуючись ними, викидати дозволену кількість
забруднюючих речовин, або, знизивши обсяг власних викидів, продати ці
дозволи. Той факт, що дозволи мають товарну вартість, стимулює власника
до зменшення викидів. Міжнародна торгівля квотами на викиди дає змогу
країнам, внесеним до додатка І, торгувати між собою одиницями
встановленої кількості. При цьому одиницею товару є тонна еквівалента
двоокису вуглецю, а продавцями і покупцями — держави, які ратифікували
КП. Зобов'язання держав не перевищувати встановлених рівнів викидів
можна інтерпретувати як національні квоти на викиди. Квотами, або
одиницями встановленої кількості, можна торгувати за дотримання цілої
низки умов, визначених у КП. Для отримання права застосовувати
механізми Кіотського протоколу Сторони мають відповідати вимогам,
визначеним рішеннями VII Конференції Сторін Рамкової конвенції ООН про
зміну клімату, які затверджені першою Зустріччю Сторін Кіотського
протоколу (Монреаль, 2005 p.). Згідно з цими рішеннями кожна країна —
сторона додатка І (у тому числі Україна) має виконати сім передумов: 1. Бути стороною протоколу. 2. Призначити організацію, відповідальну за схвалення від імені держави проектів спільного впровадження. 3. Розрахувати та зареєструвати свою встановлену квоту викидів для періоду зобов'язань. 4. Створити національну систему інвентаризації викидів парникових газів.
5. Створити національний реєстр одиниць викидів та поглинання
парникових газів, що випускаються, передаються та набуваються Стороною. 6. Подавати до секретаріату РКЗК результати останньої інвентаризації. 7. Чітко обліковувати встановлену кількість викидів і подавати інформацію про це.
27.Концепції рішення екологічних проблем.
В Україні існують відділення міжнародних суспільних екологічних
рухів "Гринпіс", "Билуна" й ін. Більшість суспільних екологічних
організацій функціонують на постійній основі. Деякі створюються для
рішення конкретних екологічних завдань у даній місцевості й, виконавши
її, свою діяльність припиняють. Відповідно до діючого
законодавства громадяни України мають право на об'єднання в суспільні
природоохоронні формування й на участь у заходах міжнародних неурядових
організацій з питань охорони навколишнього природного середовища. Суспільні природоохоронні об'єднання мають право:
• одержувати у встановленому порядку інформацію про стан
навколишнього природного середовища, джерелах її забруднення, програмах і
заходах щодо проблем природокористування; • брати участь у
перевірках природоохоронної діяльності підприємств й інших об'єктів
разом з державними органами керування в області охорони навколишнього
природного середовища; • проводити суспільну екологічну
експертизу, обнародувати її результати й передавати їхнім органам,
уповноваженим приймати рішення; • виступати з ініціативою
проведення референдумів з питань охорони навколишнього природного
середовища, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної
безпеки; • розробляти й пропагувати свої природоохоронні програми, організовувати масові акції ненасильницького характеру; • організовувати суспільні фонди охорони природи;
• організовувати й виконувати роботи з охорони й відтворення
природних ресурсів, збереженню й поліпшенню стану навколишнього
природного середовища; • звертатися в суди з позовами про
відшкодування збитків, заподіяних громадянам або майну суспільних
об'єднань, внаслідок порушення природоохоронного законодавства.
Вагомим суспільно-політичним об'єднанням країни є створена в 1990 р.
Партія зелених України. ПЗУ в 1998 р. утворила власну фракцію у
Верховній Раді. Як указується в Маніфесті партії, вона ставить своєю
метою створення екологічно солідарного суспільства, у якому інтереси
людини, кожної соціальної й професійної групи громадян гармонійно
збігаються з вищими біосферними законами Природи. Партія призиває всіх
громадян України об'єднатися навколо ідеї виживання людства,
екологічного порятунку нашого майбутнього, створення глобальної системи
екологічної безпеки.
ЛИТЕРАТУРА 1. Воронков Н. А. Экология общая, социальная, прикладная, М. "Агор", 2000, 422 с. 2. Акимова Т. А., Кузьмин А. П., Хаскин В. В. Єкология, природа, человек, техника, М. "Юнити", 2001 г., 343 с. 3. Небел Б. Наука об окружающей среде: как устроен мир в 2-х томах. Пер. с англ. - М. Мир, 1993, 424 и 413 с. 4. Реймерс Н. Ф. Природопользование: словарь - справочник - М. Мысль, 1990-938 с. 5. Экология города/ учебник/ Под ред. Стольберга Ф. В. - К. Либра, 2000, 464 с.
6. Экономика природопользования/ Учебник / Под ред. Хенса
Л., Мельника Л., Буна Э. - К. наукова думка, 1998 - 482 с. 7.Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник. За ред. К.М. Ситника. – К.: Вища шк., 2001. 8.Злобін Ю.А. Основи екології. К.: – Видавництво „Лібра”, ТОВ, 1998. 9. Джигерей В.С., Сторожук В.М. Основи екології та охорони навколишнього природного середовища. – Львів: Афіша,2000. 10. Основи екології О.І. Федоренко, О.І. Бондарь, А.В. Кудін, Підручник. Київ, «Знання» . 2006.
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ]
Зайти на портал
СКАЙП/ В КОНТАКТЕ
Онлайн консультация
Если повезёт)) Нажимайте на все что пишется. Не обращайте внимание на слова про необходимые приложения или поставьте там галочку. Там просто!!
ВКонтакте))
